Оскарження податкових повідомлень-рішень

 

 

 

 

 

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

__ листопада 20_ року письмове провадження № _________________

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді  Арсірія Р.О. розглянувши адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "________________" до  Державної податкової інспекції у Шевченківському районі  м.Києва Державної податкової служби   Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання дії протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення №___________ від _______ Позивач звернувся до суду з позовом про скасування прийнятих відповідачем-1 податкових повідомлень-рішень від ________________ та стягнення помилково сплачених коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету в сумі _______ грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем-1 у порушення норм податкового законодавства України були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, податку на додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав, законних інтересів та понесення значних матеріальних втрат.

Відповідач-1 проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач-2 також проти позову заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

24.10.2012 р. відповідач-2 в судове засідання не з'явився, подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які  беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Відповідачем, згідно з пп.78.1.11. п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та постанови старшого слідчого СУ ДПС у м. Києві підполковника податкової міліції Казміренко В.В. від 06.02.2012 р., була проведена документальна позапланова виїзна перевірка дотримання вимог податкового законодавства позивачем по взаємовідносинах з ТОВ "________" за період з 01.01.2007 р. по 31.12.2011 р.

Перевіркою встановлено, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ "_________" (далі-контрагент) здійснювались на підставі рахунків-фактур па загальну суму ________ грн. (в т. ч. ПДВ -_________ грн.), а саме: №№ РС-______________________________ Розрахунки між підприємствами проводились в безготівковій формі. Згідно банківських виписок заборгованість відсутня.

На виконання вищезазначених рахунків -фактур, підтвердження сплати позивачем ПДВ у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), а також включення позивачем витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, контрагентом були виписані позивачу первинні документи - видаткові та  податкові накладні. На думку позивача, зазначені первинні документи, як це передбачено податковим законодавством, є документами, що дають йому право на податковий кредит, а також, включення до складу валових витрат підприємства відповідних витрат на придбання товарів (робіт, послуг).

В той же час, в ході перевірки було встановлено, що у провадженні СУ ДПС у м. Києві знаходиться кримінальна справа № _______, порушена за фактом придбання та використання офіційних документів ТОВ "___________" з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України. за даними податкового обліку, директором та бухгалтером ТОВ "_________" є ОСОБА_1, хоча, згідно слідчої версії,  він керівником підприємства не являвся, оскільки фінансово-господарської діяльності товариства не здійснював, установчі документи передав у 2007 році ОСОБА_2, фінансово-господарських документів товариства, податкових документів, рахунків-фактур, актів виконаних робіт тощо, не підписував. В подальшому невстановлені особи шляхом відображення у податковому обліку товариства фіктивних господарських безтоварних операцій по придбанню та відчуженню товарів та послуг протягом 2008-2009 років сформували податковий кредит та від'ємне значення з податку на додану вартість, і надали до ДПІ у Печерському районі декларації з податку на додану вартість та з податку на прибуток за 2008-2010 роки, із завідомо неправдивою інформацією, маючи на меті незаконно сформувати податковий кредит іншим платникам на суму 4 413 435 грн.

На думку відповідача, вищезазначене свідчить про відсутність у контрагента адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів (робіт, послуг) та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру у контрагента створення  правових наслідків, тобто така угоді є нікчемною.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що позивачем до складу податкового кредиту та валових витрат віднесені суми, що не підтверджені відповідними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні", оскільки виписані на виконання нікчемного правочину.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від ________ р. № __________, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 65 406,00 грн., у тому числі за 1 квартал 2009 р. в розмірі 19 246,00 грн., за 2 квартал  2009 р. в розмірі 46 160,00 грн.; пп.7.4.5. п.7.4., пп.7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість, що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду в розмірі 52324,00 грн., в тому числі за березень 2009р. в сумі 15396,00 грн., за квітень 2009р. в сумі 20267,00 грн., за травень 2009р. в сумі 16661,00 грн.

Доказів про те, що акт був спрямований до матеріалів кримінальної справи, в рамках якої призначалась перевірка позивача, або використаний з метою за для якої він складався, відповідач суду не надав.

У той же час, у порушення п.86.9. ст.86 Податкового кодексу України, на підставі акта перевірки від 24.05.2012 р. № 474/22-80/23500426, відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від _________, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 16661,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 4 165,00 грн.; від 13.06.2012 р. № 0003282280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 46 160,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 11 540,00 грн.

Позивач не скористався, наданим йому ст.56 Податкового кодексу України, правом адміністративного оскарження рішень податкових органів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про помилковість позиції відповідача та обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.205, ст.206 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними  визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що правочин, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочину з цього приводу навіть не опитувались. Отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочину, вчиненого між позивачем та контрагентами, судом до уваги не приймаються.

На момент вчинення правочину, на якому ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентом, а також під час здійснення господарських операцій, згідно даних ЄДРПОУ контрагент був зареєстрований в податкових органах як платники ПДВ.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки них не внесено відповідних змін.

Суд також звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, в якому зазначено, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість, постачальники були включені до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась за період до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Відповідно до пп.1.32. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника  податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт  послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником  податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених  пунктами 5.3-5.7  цієї  статті.

Відповідно до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит -  це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначеного цим Законом Країни.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит  виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Аналогічні положення закріплені у ст.ст.138-139, 198 Податкового кодексу України.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні  документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.  

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Як вбачається з акту перевірки позивача від __________________, ним надавались відповідачу первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій за правочином з контрагентом. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в акті перевірки, ані в запереченнях на адміністративний позов, не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платники податку на додану вартість, ґрунтувалися на правочині, який не був визнаний недійсним в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентом відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі даних кримінальної справи № __________, що знаходиться у провадженні СУ ДПС у м. Києві, оскільки замість перевірки ця інформація, була фактично переписана відповідачем в акт позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми податкового законодавства України, а також не надано будь-яких матеріалів зазначеної кримінальної справи, в тому числі і постанови старшого слідчого СУ ДПС у м. Києві підполковника податкової міліції Казміренко В.В. від 06.02.2012 р. про призначення позапланової перевірки.  

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від  20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.  Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновків про помилковість доводів відповідача щодо заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток, і, відповідно, про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від ____________.

В той же час, вимоги позивача до відповідача-2 про стягнення помилково сплачених коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету в сумі 78526,00 грн. задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії (далі - платежі), визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного або місцевого бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 10.12.2002 р. № 226 (далі-Порядок).

Згідно п.5 Порядку, Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання в довільній формі надається платником до органу Державного казначейства України разом із його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією розрахункового документа (квитанції, платіжного доручення тощо), який підтверджує перерахування коштів до бюджету.

Доказів перерахування до бюджету заявленої позивачем до стягнення суми (78526,00 грн.) ним не надано.

Крім того, зазначені позовні вимоги заявлені позивачем передчасно, оскільки визначені оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями суми грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, у зв'язку з судовим оскарженням, сплачені ним до бюджету не були.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбаченіКонституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, частково виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування.

Відповідно до ч.3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "___________________" задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС від ________________________.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС від ______________________.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій


КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   ______________ Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У  Х  В  А  Л  А
Іменем України

___ березня 20__ року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів:
Федорової Г.Г.
Федотова І.В.

За участю секретаря: Каленюк О.Ю.

розглянувши у відкритому  судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва  на постанову  Окружного адміністративного суду міста Києва  від  _____________ року  у справі за адміністративним позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "____________________________" до  Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання дій протиправними, скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "______________________" звернувся  з позовом до суду до  Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання дій протиправними, скасування податкових повідомлень - рішень  №__________________року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від ___листопада 20___ року позов задоволено частково.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - Державна податкова  інспекція у Шевченківському районі м. Києва звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову   суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача,  дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією в Шевченківському районі м. Києва, згідно з пп. 78.1.11. п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та постанови старшого слідчого СУ ДПС у м. Києві підполковника податкової міліції Казміренко В.В. від ________ року, була проведена документальна позапланова виїзна перевірка дотримання вимог податкового законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю "__________" по взаємовідносинах з ТОВ «____________________» за період з 01.01.2007 р. по 31.12.2011 р.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від ____________________, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 65 406,00 грн., у тому числі за 1 квартал 2009 р. в розмірі 19 246,00 грн., за 2 квартал   2009 р. в розмірі 46 160,00 грн.; пп.7.4.5. п.7.4., пп.7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість, що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду в розмірі 52324,00 грн., в тому числі за березень 2009р. в сумі 15396,00 грн., за квітень 2009р. в сумі 20267,00 грн., за травень 2009р. в сумі 16661,00 грн.

На підставі Акту перевірки від ______________, відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від ++++++++++, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 16661,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 4 165,00 грн.; від _____________, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 46 160,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 11 540,00 грн.

Обговорюючи правомірність оскаржуваного рішення, колегія суддів приходить до наступного.

Перевіркою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва   встановлено, що фінансово - господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «_______________» (далі - контрагент) здійснювались на підставі рахунків - фактур на загальну суму 313 946,28 грн.

Розрахунки між підприємствами проводились в безготівковій формі. Згідно банківських виписок заборгованість відсутня.

На виконання вищезазначених рахунків - фактур, підтвердження сплати позивачем ПДВ у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), а також включення позивачем витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, контрагентом були виписані позивачу первинні документи - видаткові та   податкові накладні.

На думку позивача, зазначені первинні документи, як це передбачено податковим законодавством, є документами, що дають йому право на податковий кредит, а також, включення до складу валових витрат підприємства відповідних витрат на придбання товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, в ході перевірки було встановлено, що у провадженні СУ ДПС у м. Києві знаходиться кримінальна справа № 50-6188, порушена за фактом придбання та використання офіційних документів ТОВ "_________" з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України. за даними податкового обліку, директором та бухгалтером ТОВ "__________ ___________" є ОСОБА_4, хоча, згідно слідчої версії,   він керівником підприємства не являвся, оскільки фінансово-господарської діяльності товариства не здійснював, установчі документи передав у 2007 році ОСОБА_5, фінансово-господарських документів товариства, податкових документів, рахунків-фактур, актів виконаних робіт тощо, не підписував. В подальшому невстановлені особи шляхом відображення у податковому обліку товариства фіктивних господарських безтоварних операцій по придбанню та відчуженню товарів та послуг протягом 2008-2009 років сформували податковий кредит та від'ємне значення з податку на додану вартість, і надали до ДПІ у Печерському районі декларації з податку на додану вартість та з податку на прибуток за 2008-2010 роки, із завідомо неправдивою інформацією, маючи на меті незаконно сформувати податковий кредит іншим платникам на суму 4 413 435 грн.

На думку відповідача, вищезазначене свідчить про відсутність у контрагента адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів (робіт, послуг) та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру у контрагента створення   правових наслідків, тобто така угоді є нікчемною.

Отже, відповідач дійшов висновку, що позивачем до складу податкового кредиту та валових витрат віднесені суми, що не підтверджені відповідними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні", оскільки виписані на виконання нікчемного правочину.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

У відповідності до ч.1 ст.205, ст.206 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Згідно ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до 207 Господарського кодексу України,  господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано жодного належного доказу, який би підтвердив те, що правочин, на підставі  якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідає дійсним намірам щодо набуття цивільних прав та обов'язків, проте на момент вчинення правочину, на якому ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентом, а також під час здійснення господарських операцій, згідно даних ЄДРПОУ, контрагент був зареєстрований в податкових органах як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до  інформаційного листа  Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-1,  у разі якщо на час здійснення господарських операцій, якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість, постачальники були включені до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за сплату податків продавцями, ні можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Приймаючи до уваги, що перевірка позивача проводилась за період до набрання чинності Податковим кодексом України, тобто до 01.01.2011 року,  колегія  суддів  вважає  за необхідне керуватися  нормами податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 року.

Згідно пп.1.32. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника   податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт   послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником   податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених   пунктами 5.3-5.7   цієї   статті.

У відповідності до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з  п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит -   це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначеного цим Законом.

Як  зазначено  у пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит   виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У  відповідності  до пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", не дозволяється включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно  пп.7.5.1. п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Крім того, Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні   документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отже, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно ст.9  вищевказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.  

У відповідності до пункту 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно п.6.2. Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

З Акту перевірки від 24.05.2012 р. № 474/22-80/23500426 вбачається, що  позивачем надавались відповідачу первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій за правочином з контрагентом.

Разом з тим, відповідач  не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком  суду першої інстанції про те, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, ґрунтувалися на правочині, який не був визнаний недійсним в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентом відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними, а тому позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.    

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги  не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.  

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну  скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва   залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва  від _______________________ року  залишити  без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:
 

Вівдиченко Т.Р.

Федорова  Г.Г.
Федотов І.В.

Повний текст ухвали складений 02.04. 2013 року

Головуючий суддя:

Судді:

Вівдиченко Т.Р.

Федорова  Г.Г.
Федотов І.В.

Федотов І.В.

<< Назад