Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

 

 

 

 

 

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

13 вересня 2013 року № 810/3728/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Лапія С.М.,

при секретарі - Пилипчук В.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «2x» до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «2x» звернулось до суду з позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.04.2013 року №0000331700, від 17.06.2013 № 0000822200, №0000812200, від 10.07.2013 № 0001052200, № 0001042200.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства є необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення - протиправними.

До судового засідання сторони, належно повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не з'явились.

Представники позивача звернулись до суду з письмовим клопотанням, яким підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просили позов задовольнити та розглядати справу за їх відсутності.

Представник відповідача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким заперечив проти позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову та розглядати справу за його відсутності.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

ТОВ «2x» зареєстроване як юридична особа 04.02.2009 та з 05.02.2009 року перебуває на податковому обліку в Переяслав-Хмельницькій ОДПІ, являється платником податку на додану вартість.

Посадовими особами Переяслав-Хмельницької ОДПІ Київської області проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «2x» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки складено Акт від 09.04.2013 № 196/23-1/36298163 (т. 1, а.с. 39 - 120), згідно висновків якого встановлено порушення:

- п.п. 5.3.9 п. 5.3. п.п. 5.4.4. п.5.4. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 139.1, п.п. 139.1.9. ст. 139, п. 138.1 п. 138.2. ст. 138 ПК України, чим завищено витрати у рядку 04.1 Декларацій на загальну суму 8 125 713,00 грн.,

- підпунктів 7.2.1. п. 7.2., пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 44.1 ст. 44, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, чим завищено рядок 17 «Усього податкового кредиту» декларацій з податку на додану вартість на загальну суму 1 726 650,00 грн.,

- п. 119.2 ст. 119 Розділу 2 ПК України за IV кв. 2010 року та І кв. 2011 року, у зв'язку з чим подано розрахунок форми 1-ДФ з недостовірними даними та помилками.

На підставі висновків Акту перевірки від 09.04.2013 №196/23-1/36298163 податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.04.2013 №0000331700 (т. 1, а.с. 142) про сплату 1020,00 грн. штрафних санкцій з податку з доходів найманих працівників та від 10.07.2013 № 0001052200, яким визначено зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у сумі 1 726 650,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 411 979,50 грн., № 0001042200 яким визначено зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 1 865 146,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 163 683,00 грн.

Також з 28.05.2013 до 28.05.2013 Переяслав-Хмельницькою ОДПІ проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «2x» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правильності нарахування податкового зобов'язання при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ 3 x » з 01.06.2012 по 30.06.2012.

За результатами перевірки складено Акт позапланової перевірки від 03.06.2013 року №282/23-1/36298163.

На підставі висновків вказаного Акту перевірки та за наслідками адміністративного оскарження податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 17.06.2013 № 0000812200, яким визначено зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 264 105,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 132 053,00 грн., №0000822200, яким визначено зобов'язання з податку на додану вартість по вітзичняних товарах у сумі 251 529,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 125 765,00 грн.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами (п.п.133.1.1. п.133.1. ст.133 ПК України).

Об'єктом оподаткування з податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу (п.п.134.1.1., п. 134.1. ст.134 ПК України).

Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із, зокрема, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (п.п.138.1.1. п.138.1, ст.138 ПК України).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2., ст.138 ПК України). Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу (п.44.2 ст.44 ПК України).

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За приписами п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПП України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, зі змісту ст. 198 ПК України слідує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Враховуючи викладене, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Частиною 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 6 цього ж Закону передбачено, що порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності про виконання бюджетів та госпрозрахункових операцій бюджетних установ установлюється Державним казначейством України відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку за погодженням з Міністерством фінансів України.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, згідно якого первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, відповідно до яких підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів.

При розгляді справи щодо оскарження рішень контролюючих органів, прийнятих на підставі їх висновків про нікчемність правочинів, підлягає з'ясуванню те, чи мали операції з придбання та реалізації товарів реальний характер, як перевозились і зберігались товари, чи були такі операції взагалі можливі з урахуванням оперативності їх проведення та інше.

Судом встановлено, що між ТОВ «2x» (покупець, замовник) укладались договори поставки (надання послуг, виконання робіт) з ТОВ «3 x », ТОВ «4 x », ТОВ «5 x », ТОВ 6 x », ТОВ «7 x », ТОВ «8 x » і ТОВ «9 x », відповідно до яких вказані юридичні особи зобов'язувались передати у власність позивачу товар, надати послуги, а останній прийняти та оплатити їх.

Позивачем на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами надано рахунки-фактури, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення.

Крім того, позивачем надано докази на підтвердження використання придбаного товару в господарській діяльності.

Так, в матеріалах справи містяться податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт, платіжні доручення, довіреності, що підтверджують подальшу реалізацію придбаних запасних частин, реєстр отриманих та виданих податкових накладних, бухгалтерська довідка щодо економічної вигоди в результаті здійснення операцій з придбання запчастин.

Дослідивши податкові накладні для документального оформлення виконання умов договору та виконаних операцій з постачання товару, суд не має підстав для визнання їх такими, що не відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності, а саме, податкові накладні містять адресу місцезнаходження покупця та продавця, одиниці виміру товару, кількість проданих товарів, ціну продажу.

Будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних судом не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент вчинення та виконання господарського договору контрагенти ТОВ «Агро-Техно-Сервіс» були належним чином зареєстровані як юридичні особи, що мають право вчиняти правочини, на дату здійснення господарських операцій з позивачем були зареєстрованими платниками податку на додану вартість і мали право виписувати податкові накладні.

При цьому суд враховує вимоги ст. 18 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідачем не надано суду доказів, що підтверджують наявність в Єдиному державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про припинення реєстрації юридичних осіб-контрагентів ТОВ «Агро-Техно-Сервіс» на час вчинення цих правочинів.

Суд зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

На підставі первинних документів по господарських відносинах з контрагентами позивачем було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

У ході розгляду справи суду надані необхідні первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій та виконання правочинів між позивачем та його контрагентами.

Щодо висновків податкового органу про нікчемність договору, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України повинна враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того слід зазначити, що в ході судового розгляду справи не встановлено наявності вироків судів, що набрали законної сили та відповідно до яких виявлено ознаки узгоджених кримінально-караних діянь у діях посадових осіб контрагентів позивача.

Також згідно ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У відповідності до вимог ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 № 475/97-ВР, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції; суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже загальним принципом юридичної відповідальності є вина особи в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Разом з тим, в ході судового розгляду справи встановлено та підтверджено належним чином оформленими первинним документами бухгалтерського обліку реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Оскільки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано доказів на підтвердження того, що договори позивача суперечать вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, також того, що вони не були спрямовані на реальне настання правових наслідків обумовлених ними, суд дійшов висновку щодо неправомірності доводів податкової інспекції про нікчемність даних правочинів.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень дійсним обставинам справи та вимогам закону.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «2 x » до Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ Міндоходів Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 2 294,00 грн. (платіжне доручення від 15.07.2013 №631), які підлягають стягненню з Державного бюджету України на його користь.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 122, 158-163, 167, 257 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 25.04.2013 №0000331700, від 17.06.2013 № 0000822200, №0000812200 та від 10.07.2013 № 0001052200, № 0001042200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «2x» (ідентифікаційний код 36298163) судові витрати в сумі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.