Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

 

 

 

 

 

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10169/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Клименчук Н.М.

Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С., Шостака О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетика та клімат» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «1x» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «1x» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Головного управління Міндоходів та просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.06.2013 №0000472230 та №0000482230.

Постановою Окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що висновки податкового органу, які містяться в Акті перевірки №1626/22-30/34298021 від 30.05.2013, є необґрунтованими та спростовуються наданими до перевірки та до суду першої інстанції документами первинної бухгалтерської документації, що в повній мірі підтверджує правомірність формування товариством податкового кредиту та валових витрат, за період, що перевірявся.

Перевіривши доводи апеляційної скарги за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу від 17.05.2013 №561 та направлення від 18.05.2013 №1633/22-30, виданих ДПІ у Шевченківському районі міста Києва ДПС, головним державним податковим ревізором-інспектором, інспектором податкової служби 1 рангу відділу перевірки бюджетоформуючих платників податків управління податкового контролю ДПІ у Шевченківському районі міста Києва ДПС Моргуном В.О., згідно з пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетика та клімат» з питань підтвердження господарських відносин з ТОВ «3 x » за період з 01.01.2012 по 31.03.2012, ТОВ «2 x » за період з 01.01.2012 по 30.09.2012, ТОВ 4 x за період з 01.04.2012 по 30.09.2012, - за результатами якої складено Акт №1626/22-30/34298021 від 30.05.2013.

На підставі зазначеного Акта відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення №0000472230 від 14.06.2013 про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 101 791 грн., в тому числі штрафних санкцій у розмірі 25 448 грн.; №0000482230 від 14.06.2013 про збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 106 882 грн. у тому числі штрафних санкцій у розмірі 26 721 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що за спірними операціями між позивачем та контрагентами оформлювались окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентами обумовлених ними операцій, - чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод. Суд першої інстанції визнав складені за такими операціями первинні документи та податкові накладні юридично дефектними та такими, що не створюють правових наслідків для цілей формування податкових вигод, що, відповідно, зумовило висновок про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод. До таких висновків суд першої інстанції дійшов виходячи з такого:

Так, судом першої інстанції встановлено, і таке підтверджується матеріалами справи, що за період, що перевірявся податковим органом, позивач мав господарські відносини з ТОВ.

Визнаючи безтоварними операції позивача із вказаним контрагентом, суд першої інстанції послався на Акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ щодо підтвердження господарських відносин із підприємствами-продавцями та підприємствами покупцями за період листопад-грудень 2011 року та січень-березень 2012 року №531/22.4-13/37817014 від 15.03.2013, Акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.10.2011 по 30.06.2012 №7593/22-7/37889322 від 13.11.2012, Акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «» щодо підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями за період з 01.01.2012 по 30.10.2012, відповідно до яких дані підприємства є фіктивними та створені для надання податкової вигоди третім особам.

Зокрема, в Акті перевірки ТОВ « зазначається, що засновник даного товариства ніякої участі у створенні та господарській діяльності товариства не брав, ніякі документи не підписував.

Відповідно до Акта перевірки ТОВ у підприємства відсутні трудові ресурси, виробниче, транспортне та торгівельне обладнання, матеріали для здійснення основного виду діяльності, постачальники від яких дане товариство декларує податковий кредит не декларують свої податкові зобов'язання по взаємовідносинах з даним контрагентом та не мають достатніх матеріальних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності.

Згідно з Актом перевірки ТОВ «Онікс Компані ЛТД» підприємство не знаходиться за юридичною адресою, у ході перевірки також встановлено невиконання податкових зобов'язань контрагентами даного підприємства.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини 2 статті 71 КАСУ, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 ч. 1 КАСУ).

Згідно з ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не приймає до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 4 ст. 70 КАС України передбачено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 89 КАСУ, відповідно до приписів якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Преюдиційними, тобто обов'язковими до урахування судом, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності, є лише такі, що набрали законної сили, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок (ст. 72 ч. 4 КАСУ).

Частиною 1 ст. 145 ЦК України передбачено, що майновий стан підприємства визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, відображається в бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.

Згідно п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 187.1 ст. 187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.

Із аналізу наведених вище норм законодавства вбачається, що необхідною умовою для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності, що повинно підтверджуватися належним чином складеними податковими накладними (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст.201 цього Кодексу) і сплатою податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, документи мають силу первинних у випадку фактичного здійснення господарської операції, - з огляду на що, для визначення податкового кредиту, сплачені в ціні товару суми податку на додану вартість повинні бути фактично здійснені і підтверджені належними первинними документами, складеними у відповідності до законодавчо визначених вимог і відображати реальність господарської операції.

Аналізуючи надані позивачем докази на підтвердження реальності господарських операцій, проведених з ТОВ , ТОВ , ТОВ , колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке:

Як свідчать матеріали справи, позивач надав суду належним чином оформлені первинні документи, змістом яких зафіксовано факт, суть та обсяг здійснених господарських операцій, а саме: відповідні рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), видаткові та податкові накладні, виписки з банківських рахунків позивача.

Крім того, позивачем надано докази на підтвердження використання придбаного товару в господарській діяльності. Так, в матеріалах справи наявні податкові накладні, видаткові накладні, ТТН, акти виконаних робіт, платіжні доручення, довіреності, що підтверджує подальшу реалізацію придбаних запасних частин, реєстр отриманих та виданих податкових накладних.

Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Аналізуючи доводи податкового органу і докази, покладені судом першої інстанції в основу висновку про відсутність правових підстав до задоволення позову, колегія суддів вважає за необхідне відзначити наступне.

Не можуть братися до уваги доводи про те, що суб'єкт підприємництва не має трудових ресурсів, виробничого, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, оскільки вказана обставина жодним чином не перешкоджає робити такі операції силами іншого суб'єкта підприємницької діяльності за відповідну плату. Господарська діяльність товариства може здійснюватись шляхом залучення трудових ресурсів та транспорту шляхом укладання цивільно-правових угод та господарських договорів. Вирішення ж питань стосовно матеріально-технічного забезпечення господарської діяльності товариства належить до виключної компетенції такого товариства та не може скеровуватися його контрагентом.

Таким чином, відомості Акту перевірки ТОВ не є підставою для позбавлення позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція міститься в ухвалі від 13.08.2013 по справі № К/800/24334/13 Вищого адміністративного суду.

Висновки Акту про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ теж не є належним джерелом доказової інформації з огляду на таке.

Згідно з п. 73.5 ст. 73 ПК України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання. Зустрічна звірка здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків і зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання в десятиденний термін.

Разом з тим, за змістом всього Акту йдеться про проведення як зустрічної звірки, так і перевірки, хоча п. 73.5 ст. 73 ПКУ встановлено, що зустрічні звірки не є перевірками і проводяться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Крім того, слід зазначити, що Актом звірки (перевірки) встановлено неможливість проведення зустрічної звірки у зв'язку з відсутністю компанії за податковою адресою. Разом з тим, за змістом цього Акта, податковим органом було встановлено відсутність об'єктів оподаткування, факту передачі товарів (послуг), - хоча ніякі первинні документи бухгалтерського обліку чи податкової звітності при цьому не досліджувалися.

Таким чином, висновки Акту, зроблені податковим органом, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, і повністю спростовуються наведеними вище обставинами, - а тому рішення суду в частині, що обгрунтована даними висновками, є таким, що ґрунтується на припущеннях.

Що стосується пояснень гр. ОСОБА_5, - то вони теж не можуть бути визнані належними і допустимими доказами у справі внаслідок наступного. Ці свідчення не були отримані (перевірені) судом першої інстанції в межах процедури, встановленої процесуальним законодавством: свідок не був допитаний судом безпосередньо, із дотриманням вимог, визначених статтею 65 КАСУ (йому не роз'яснювалися права, він не складав присяги, його не було попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві свідчення). З матеріалів, що містяться у справі, не вбачається, у межах якого провадження відібрані такі пояснення. Означеним свідченням не була надана правова оцінка як доказу такими, що набрали законної сили, вироком суду, чи постановою у справі про адміністративну відповідальність. Докази, одержані з порушенням закону, не беруться до уваги судом при вирішенні справи (ст. 70 ч. 3 КАСУ , ст. 62 ч. 2 Конституції України).

Разом з тим, платник податків не може нести юридичної відповідальності за дії або бездіяльність контрагентів за відсутності вини. Несплата контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту позивачем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Окрім того, у матеріалах справи відсутні судові рішення з приводу визнання зазначеного правочину недійсним, немає відомостей щодо наявності проваджень по кримінальних справах відносно посадових осіб позивача або за фактом скоєння злочину за ознаками статті 212 Кримінального кодексу України або вироків суду, які набрали законної сили.

Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.04.2013 року по справі № К/9991/56246/12.

Вищий адміністративний суд України у своєму Інформаційному листі від 20.07.2010 №1112/11/13-10 також зазначає: «У разі якщо дії платника податків свідчать про його сумлінність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності і відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних».

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вказані вище первинні документи і документи бухгалтерського обліку, а також встановлені обставини справи підтверджують факт реальності спірних господарських операцій, - з огляду на що обґрунтованих підстав вважати, що вони реально не відбулися, - немає. Тому віднесення позивачем сплачених сум до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат за такими операціями є правомірним. Докази, надані на підтвердження реальності виконання сторонами спірних операцій, відповідачем не спростовані.

Таким чином, колегія суддів вважає, висновки суду першої інстанції та доводи, викладені відповідачем у Акті перевірки не містять правового підґрунтя та спростовуються матеріалами справи, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Отже, під час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції неправильно встановлено обставини справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, останнім також допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст.202 КАС України, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2013 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.160, 167, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю 1x задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2013 року, - скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю 1x до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Податкові повідомлення-рішення від 14.06.2013 №0000472230 та №0000482230 визнати протиправними та скасувати.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:
Судді:
Желтобрюх І.Л.
Мамчур Я.С., Шостак О.О.

<< Назад