Стягнення боргу 04 грудня 2012 року

 

 

 

 

 

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ

04.12.2012Справа XXX

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Х"

до відповідача Селянського фермерського господарства "2Х"

про стягнення 35 584,94 грн.

Суддя А.Р. Ейвазова

представники:

від позивача - Вангородська Г.І. за довіреністю №2 від 01.11.2012;

від відповідача - Піскарьов Д.А. за довіреністю від 20.11.2012

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Х" (далі - ТОВ «Х») звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом та просить стягнути з відповідача - Селянського фермерського господарства "2X" 30 000,00 грн.  основної заборгованості, 4665,21 грн. пені, 919,73 грн. процентів, а всього 35 584,94грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань, взятих на себе за умовами усного договору поставки від 16.04.2010, в частині оплати за товар, поставка якого підтверджується видатковими накладними №88 від 16.04.2010, №152 від 14.05.2010, №155 від 14.05.2010, №477 від 14.07.2010, №614 від 02.08.2010  (а.с.2-5).

Відповідач у справі - Селянське фермерське господарство "2X"  у відзиві на позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості у сумі 30000,00 грн. визнав, однак, у іншій частині позову просить у задоволенні заявлених вимог відмовити. Зокрема, відповідач вважає, що позовні вимоги про стягнення пені не підлягають задоволенню, оскільки сторони не досягли домовленості щодо встановлення відповідальності за прострочення оплати у вигляді пені.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі; представник відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

У період з 15.04.2010 по 02.08.2010 позивач здійснив поставку товару відповідачу, що підтверджується долученими до матеріалів справи накладними:

  • №88 від 16.04.2010 на суму 145 310,27грн.;
  • №152 від 14.05.2010 на суму 8 925грн.;
  • №155 від 14.05.2010 на суму 2 691,92грн.;
  • №477 від 14.07.2010 на суму  16 520,04грн.;
  • №614 від 02.08.2010 на суму 7 056,05грн.

Всього за вказаними накладними позивачем передано відповідачу товар на загальну суму 180503,28 грн. (а. с. 9-14).

Факт передачі та отримання товару підтверджується печаткою та підписами представників сторін на вказаних накладних, а також відповідними довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с. 15-18). Крім того, факт отримання відповідного товару на вказану суму відповідачем не заперечувався.

Проте, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач лише частково оплатив поставлений товар - на суму 150 503,28грн,  що підтверджується виписками з рахунку позивача та відповідним копіями платіжних документів, наданих відповідачем (а.с.43-54,69-80, 83-86), а саме:

  • 03.08.2010 на суму 40000 грн.;
  • 11.10.2010 на суму 60000 грн.;
  • 19.10.2010 на суму 50000 грн.;
  • 06.10.2010 на суму 503,28 грн.

У відповідних платіжних документах у графі «призначення платежу», у деяких випадках, вказані інші рахунки та договір, ніж ті, які виставлені на оплату товару позивачем. Однак, в судовому засіданні представник відповідача пояснив це допущеною помилкою  та погодився з правомірністю дій позивача щодо зарахування відповідних сум в рахунок оплати поставленого товару. При цьому, сторони підтвердили про те, що інші договори не укладались щодо поставки товару.

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем зобов'язань з оплати переданого товару, частина якого не була оплачена, а також застосування відповідальності, встановленої умовами чинного законодавства за порушення відповідного зобов'язання.

Заявлені вимоги є частково обґрунтованими з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач стверджував про виникнення між сторонами у справі договірних відносин з поставки вказаного у відповідних накладних товару, з чим погоджується суд з наступних підстав.

В силу ч. 2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При цьому, в силу ч.7 ст.179 ГК України,  господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України,  іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, згідно  ч. 4 ст.203 ЦК України, правочин (договір є правочином за змістом ч.2 ст.202 ЦК України) має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Як визначено ч.1 ч.1 ст.208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Між тим, згідно ч.1 ст.218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом; заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. При цьому, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Факти укладення сторонами окремих договорів купівлі-продажу відповідного товару у усній формі  підтверджуються відповідними накладними, у яких зазначено найменування, кількість та ціна одиниці товару. Прийнявши відповідний товар за накладною у відповідній кількості, по найменуванню та за вказаною ціною, відповідач тим самим висловив свою згоду на поставку товару на відповідних умовах.

Отже, зазначені накладні підтверджують виникнення  між сторонами господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України,  що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, при цьому,  боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При розгляді справи по суті, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, якими в силу ч.1 ст.218 ЦК України є лише письмові докази, наявність домовленості сторін про оплату протягом певного строку.

Отже, у справі не доведено факту встановлення строку оплати відповідного товару за взаємною згодою сторін.

Таким чином, за змістом ч.2 ст.530 ЦК України, оплата відповідного товару мала бути здійснена протягом семиденного строку від дня пред'явлення вимоги.

Позивачем 28.09.2011 на адресу відповідача направлено претензія № 34, у якій висловлена вимога про необхідність оплати товару, поставленого відповідно до вищевказаних накладних (а.с. 57-58). Вказана претензія отримана відповідачем 04.10.2011, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення, копію якого долучено до матеріалів справи (а.с. 42), отже, оплата за поставлений товар мала бути здійснена відповідачем до 11.10.2011 включно.

Однак, як вказує позивач, відповідна вимога не виконана, заборгованість за поставлений товар у розмірі 30 000грн. відповідачем не погашена.

При цьому, відповідач доказів оплата решти поставленого товару, а саме на суму 30 000грн. під час розгляду даної справи не надав; позовні вимоги про стягнення  заборгованості у сумі 30000грн.  визнав.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, відповідач, не виконавши зобов'язання з оплати поставленого товару, у строк, встановлений ч. 2 ст. 530 ЦК України, допустив порушення зобов'язання.

Таким чином, є обґрунтованими вимоги позивача про стягнення 30 000грн. основної заборгованості.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, позовні вимоги в частині стягнення процентів за період з 12.10.2011 по 19.10.2012 є обґрунтованими і підлягають задоволенню у сумі 919,73 грн. При цьому, за розрахунком суду розмір процентів за відповідний період є більшим, ніж заявлено позивачем, однак, у суду відсутні підстави стягувати з відповідача проценти у сумі, яка більше ніж заявлено.

В силу ч. ст. 216, ч.1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Позивачем не надано доказів укладення угоди у належній формі про встановлення  розміру штрафних санкцій за порушення відповідачем строків оплати поставленого товару.

Однак, угода про неустойку, яка є видом забезпечення зобов'язань, має укладатись у письмовій формі; вчинена без додержання відповідної форми угода (правочин) про забезпечення зобов'язань  є нікчемною, що визначено ч.2 ст.547 ЦК України (також див. постанову ВГСУ від 08.12.2011 №8/99/2011).

Чинне законодавство також не встановлює розміру неустойки (штрафних санкцій) за відповідне порушення.

Так, ч.6 ст.231 ГК України, на яку посилається позивач, обґрунтовуючи наявність у відповідача обов'язку сплатити нараховані ним штрафні санкцій, не визначає розміру таких штрафних санкцій.

Відповідно до вказаної норми, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Отже, вказана норма не встановлює певний розмір штрафних санкцій і не вказує, що такі штрафні санкції дорівнюють одній обліковій ставці НБУ. Положення частини 6 вказаної норми лише вказують на можливість визначення таких санкцій обліковою ставкою НБУ, який інший спосіб визначення їх розміру не встановлений законом або договором (наприклад, штрафу у твердій сумі, пені у розмірі певного відсотку від суми зобов'язань тощо).

З урахуванням не досягнення сторонами у встановленій формі згоди щодо застосування такого виду відповідальності з визначенням його розміру, заявлені вимоги в частині стягнення пені у розмірі 4 665,21грн. не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою позову судовим збором, підлягають частковому відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача - пропорційно розміру задоволених вимог, а саме  у сумі 1 398,49 грн.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення; повне рішення складено 05.12.2012.

Керуючись ст. ст. 4982-8485 Господарського процесуального кодексу України, суд.

ВИРІШИВ:

  1. Позов задовольнити частково.
  2. Стягнути з Селянського фермерського господарства «2X» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Х» 30 000грн основної заборгованості, 919,73 грн. процентів та 1 398,49грн. в рахунок часткового відшкодування витрат на оплату позову судовим збором.
  3. В частині стягнення   4665,21 грн. пені у задоволенні позову відмовити.
  4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили

Суддя А.Р. Ейвазова

<< Назад